Наступним обʼєктом на трасі є мікрорайон Заводу Боєприпасів - міське планування майстерської колонії. Рішення про будівництво заводу в Дембі, прийнято в квітні 1937 р. Завод повинен був стати великим виробником детонаторів, капсул і артилерійських куль. Об'єкти, що належать до заводу (надалі працюють в якості промислових будівель) не були включені до Траси – їх можна оглянути лише ззовні. Будівництво заводу було пов'язано зі створенням певного міського планування. Щоб побачити найбільш привабливі елементи слід керуватися вул. Сікорського на північ, потім повернути ліворуч на вул. Міцкевича і одразу знову наліво на вул. Лісну.
Мікрорайон повстав на річці Демба, структура якої вимагала відходу від звичайного формування вулиць. Таким чином, вісь майстерської будови була створена відповідно до курсу допливу. Альтернативне розташування будинків в формі шахівниці надало мікрорайону конкретний характер. Колонія була оточена невеликим лісом, який відділяв її від робочих будинків. Планувалось подальше розширення мікрорайону, тому між будівлями залишився додатковий простір для майбутніх обʼєктів. У ті роки керувалися також відношеннями протиповітряної охорони. Плоска, лісиста місцевість недалеко від Сандомирської Пущі надала мікрорайону мальовничий та камеральний характер.
Близнюча, одноповерхова забудова на вул. Лісовій була призначена для майстрів. Квартири мали по дві кімнати, кухню, ванну і службову кімнату, площею 54 м2. Будинки були частково запідвалені, а кожна з квартир мала власний вхід. Важко говорити про вирізняючі архітектурні деталі, вартою уваги була елегантна віконна столярня, інша, ніж в попередніх будівлях колонії. Будинки були криті скатними дахами з невеликим кутом нахилу, а садові фасади без дверних отворів були спрямовані на зелений гай.
Маршрут Траси проходить уздовж струмка Бистшик в безпосередній близькості від ділянкових садів. Варто звернути увагу на невеликий пішохідний міст, економічний і простий в формі, з видимими залишками шлюзу, увінчаний закругленими балюстрадами, що мають форми морських мотивів.
На перехресті з вул. Костюшки слід повернути направо, де за адресою вул. Костюшки 14 знаходиться критий басейн Осередка Спорту та Відпочинку (SOSIR). Тут запроектований спортивний комплекс, що складається з басейну, спортивного залу і тенісного корту. На території сьогоднішнього відкритого басейну з трампліном на жаль, через діючі на сьогоднішній день правила безпеки, пункт в повній мірі не виконує свою початкову функцію. Проект сучасного трампліну базувався на формі рятувального круга чи гармати - тут форма нав'язується глядачеві залежно від перспективи, з якої він оглядає об'єкт. Цікавим акцентом тут є динамічно впроваджена балюстрада і вхід з залізобетонними поручнями.
Прямуючи далі вул. Шкільна і повертаючи у вул. Рея, ми доходимо до директорської вілли розташованої серед старих дерев на невеликому пагорбі. Це будівля розкішного характеру, яка презентує кращі модерністські візерунки. Тут жив головний керівник заводу - підполковник Ян Шиповський. План будівлі передбачав досягнення для широкого кола модних, в ті роки, естетичних та функціональних рішень. На першому поверсі знаходились такі приміщення, як: кухня, комора, буфет, службова кімната з окремим входом, невеликий туалет, їдальня, вітальня з зимовим садом і кабінет. Всі внутрішні приміщення були доступні з великого холу. Поверх був розділений на три спальні, гардеробну і ванну кімнату з окремим туалетом. В підземній частині знаходились: гараж, котельня, паливні речовини, пральня, кімната для сушки та підсобне приміщення.
Конструкція будівельних блоків – це проникаючі головна частина і одноповерховий анекс, які складаються з денних кімнат і оранжереї, що знаходиться в апсиді, закритій у верхній частині повною балюстрадою, яка нагадує форму капітанського містка. Тераса над першим поверхом повернута в напрямку мікрорайону. Елегантні доповнення становили ґрати виготовлені з гіпсу, що були на всіх стінах вілли, а також кам'яні підпірні стінки і вхідні сходи в будівлю, які візуально приваблюють контраст з білим фасадом. Навесні 1941 р. на новодембському полігоні Німеччина проводила військові навчання перед операцією «Барбаросса» і Сталінградською кампанією. У зв'язку з ними на віллі повинен був гостювати фельдмаршал Фрідріх вон Паулюс. Хоч історики неоднозначно реагують на цю інформацію, вілла з періоду окупації називалась "Paulusówką." Після війни в цьому будинку була медична амбулаторія, пізніше школа, а на сьогоднішній день тут знаходиться шкільна світлиця. "Paulusówka" була занесена до міського реєстру пам'яток.
Наступним пунктом маршруту є розташовані ближче до головної вулиці міста, вул. Жешувської, чиновницькі та інженерські будинки. Житловий комплекс був побудований навесні 1938 р. За проекти було відповідальне Технічне Бюро Заводу Боєприпасів № 3, а їх головним автором був керівник групи архітекторів бюра арх. Нарциз Шведзіньський. Відповідальним за будівництво був інженер Вітольд Тім. Будівлі розділені на чотири групи, з огляду на ієрархію зайнятості. На нинішній вул. Міцкевича зведені були будівлі для робітників, за адресою вул. Яна Павла II - для інженерів і чиновників, а на вулицях: Красицького, Жеромського і Рея розташовані вілли керівників відділів заводу і чиновницьке казино. До початку ІІ світової війни в житловому мікрорайоні заселилося прибл. 200 робочих і 160 інтелектуальних працівників, що становило лише невелику частину в порівнянні зі встановленими планами.
Будинки для робітників відрізнялися тим, що це були найбільші житлові помешкання, призначені для розміщення 36 родин. В блоках були доступні житлові квартири площею не більше 36 м2, які складалися з двох кімнат, з'єднаних анфіладою, кухні і ванни. Крім того, в квартирі був балкон, а в підвалі знаходилась лазня.
У чиновницьких блоках (вул. Яна Павла II) будівництво відбулося на двох поверхах, а вибудувані приміщення пропонували 18 квартир поверхнею 73 м2 і 83 м2. Вони були розділені на дві спальні, кухню, службове приміщення і ванну кімнату з туалетом.
Інженерський блок також мав два поверхи. Тут було створено дванадцять однакових квартир, по чотири на кожному поверсі. Для жителів надавалась площа до 100 м2, в якій знаходились: простора вітальня, три спальні, кухня, ванна, туалет і службове приміщення.
Будинки будовано спираючись на залізобетонні лави, з врахуванням підвалу. У нижній частині конструкції знаходилися підвали, сховища або лазні. Під час ремонтних робіт використовувалися матеріали, такі як: терраццо на сходах або дубова деревина (дубове покриття в квартирах), плитки і теракоти (у ванній кімнаті). Горище було пристосоване для прання та сушіння.
Форма будівель посадових осіб може бути описана як монументальна, так як збільшення центральної частини дало помітний ефект гравітації. Сходи були підкреслені завдяки осадженню в делікатній фільонці потрійним заскленням типу термометр. Фасади виділялися віконними прорізами, розмір яких залежав від функцій приміщення. Відсутні були пластмасові деталі на двосхилих стінах.
Найбільш цікаві архітектурні рішення були реалізовані в проектах, пов'язані з будівельною технікою. Інженери були групою працівників, що користувалися найбільшим авторитетом. Будинок призначений для них, вирізнявся вищим в порівнянні погруженням до фасаду сходів. Утворені в такий спосіб, композиційні осі осаджено балконами. Задній фасад був з видовженими приміщеннями, в яких розташовувалися кухонні добудови, які разом з розташуванням балконів привели скульптурний ефект окремих модулів будівлі. У його вершинних фасадах своє місце знайшли невеликі вікна, що досвітлюють сушарню.
Після прогулянки по мікрорайону повертаємося до автобусного вокзалу на вул. Жешовській.
