Контраст:
A
A
A
pl en uk de
ОПИС ТРАСИ - Stalowa Wola

Шлях в Сталевій Волі починається від автобусного і залізничного вокзалів Сталева Воля Центр. Прямуємо на вул. Окуліцкего до перехрестя з вул. Попелюшки, потім повертаємо у вул. Вольності, де знаходиться перший пункт траси – мікрорайон давньої Колонії Посадових Осіб.

ТРАСА

● Мікрорайон давньої колонії посадових осіб
● Готель Гутник
● Мікрорайон давньої директорської колонії
● Мікрорайон давньої майстерсько-робітничої колонії
● Експозиція „ЦІР для майбутнього”
● Будівля Головної Дирекції Південних Підприємств

 

ВІДСТАНЬ МІЖ ОБʼЄКТАМИ
Довжина проходу/проїзду на цілій трасі становить 7  км
Загальний час у дорозі пішки між об'єктами: 80 хв.
Загальний час у дорозі велосипедом між об'єктами: 27 хв.

Мікрорайони, які були запроектовані на Шляху, повстали на потреби Південних Підприємств в Сталевій Волі. Це було найбільше підприємство, реалізоване у рамках ЦІР-у. Фабричні забудівлі повстали в атмосфері зачарування можливостями польської промисловості, додатково, за відповідне виконання наступних етапів робіт дбало найвище керівництво Польщі. Сталева Воля стала прикладом державного успіху і причиною гордості для всіх поляків. Заплановані величезного масштабу дії вимагали обдуманих, логістичних і планувальних процедур, тому невідʼємною частиною створеної інвестиції було будівництво квартирного мікрорайону для груп робочих, що розпочали роботу на нових підприємствах. Кошти будування квартирного комплексу були величезні, лише кошти за землю становили 4,2 млн злотих, а вартість цілої інвестиції перевищувала 26 млн злотих.

Роботи, пов'язані з мікрорайоном, які спочатку отримали назву Фонду Військового Поселення Південних Закладів в Ніско, тривали з весни 1937 р. Ці території раніше були покриті сосновим лісом і знаходилися в сприятливому місці, всього в 9 км від Ніска і 3,5 км від Розвадова. Поруч знаходилась автомагістраль, що з'єднувала ці місцевості і залізничну колію. Ці неродючі землі були використані архітектором Броніславом Руджінським, у співпраці з Яном Бітни-Шляхтою і Міхалом Панасом. У своїх проектах вони черпали приклади з інших будівель ЦІР-у, але робили це в творчий спосіб, додаючи авторські елементи. В будинках, ми бачимо головні функціональні формування, зокрема:  проникнення твердих тіл, розбиття великих вікон вертикальними заскленнями сходів, кольорові акценти цоколів, плоскі дахи і т.д. Ми побачимо також  інші ефективні методи, які були введені в проект, щоб  архітектура Сталевої Волі стала більш виразною і унікальною на фоні інших будівель ЦІР-у. Хоча праці велися в швидкому темпі, реалізовані рішення були хорошої якості. Зверталась увага на деталі, функціональність , була також додана індивідуальна елегантність. До сьогодні збереглися вибрані ретельно продумані огородження, а також приклади ландшафтної архітектури та предмети ужитку, наприклад,  поштовий ящик або номер на стіні будівлі. Інтер'єри зберегли  довоєнну атмосферу, яку будують балюстради, химерно викладені мотиви плитки, що прикрашають сходи тих років та двірні ручки. Було задбано не лише про спільні простори, такі як сходи, а й про старанне оформлення квартир спираючись на високу якість матеріалів, з привабливим і функціональним меблюванням.

Мікрорайон колонії посадових осіб (вул. Вольності та Скочинського) був побудований з використанням фінансових ресурсів Закладу Соціального Страхування. Повстали тут чотири двопідʼїздні житлові будинки двох типів, кожен з яких розрахований на 16 родин. Квартири складалися з трьох кімнат, кухні і ванної (сьогодні вул. Вольності 6 і 8) або дво- чи однокімнатні (сьогодні вул. Вольності 4 і 5). В рамах мікрорайону були також побудовані готелі для посадових осіб. Готель № 1, в якому було 33 одномісних номера з казино і готель № 2 (21 номерів) з магазинами для посадових осіб і технічних фахівців, які проживають тимчасово в Сталовій Волі (сьогодні вул. Вольності  7 і 9. ). Сьогодні в цих будівлях знаходиться  Міська Рада. На сусідній вулиці (сьогодні Скочинського) побудовано дві односпальні вілли-близнюки і шість чотириквартирних блоків.

Наступний пункт маршруту – Готель Гутник, до якого ми йдемо, входячи на вул. Нарутовича, біля якої побудовані чотири будинки з десятьма чотирикімнатними квартирами і магазинами на першому поверсі та у вул. Примаса Стефана Вишинського. Тут, під номером 12, знаходиться об'єкт, який в часи ЦІР був Гостинним Будинком Дирекції Південних Закладів. Запроектований на закритті переглядної осі східної частини мікрорайону, ймовірно, Яном Бітни-Шляхтою, був встановлений фронтом на захід. Відповідно плану об'єкта, визначено місце на овальний підʼїзд. Всередині, на двох поверхах, відокремлені 28 номерів, ресторан, танцювальний зал, клубні приміщення та просторий хол. В крилі будівлі знаходиться квартира керуючого об'єкта, а також помешкання для швейцарів і гаражі для гостей. Проекції будівлі були виділені шляхом впровадження перетину основного корпусу за допомогою двох перпендикулярних гілок, спрямованих на схід. Це утворення було модне в ті роки, яке також можна побачити в проекті соціального будинку при мікрорайоні Польських Авіазаводів в Мельцю. Фасад готелю посилався на рішення, застосовані у будинках для спеціалістів. Видатний плоский звис даху спирається на прямокутні двоповерхові стовпи, що підкреслює ритмічну та однорідну структуру і уступає лише вхідній зоні, де виступає лише частина клубу. Сучасний стиль підкреслює тверде засклення з закругленням кутів танцювального залу.

Гостинний Дім побудовано в сировинному вигляді в 1938-1939 рр. За часів ІІ світової війни німецькі війська організували тут склад злаків, а після завершення збройного конфлікту директор Гути Сталова Воля прийняв рішення закінчення будови згідно з первинним проектом.

У січні 1948 р. в будинку знаходилася їдальня, буфет та готельні номера. Юбілей міста та інші урочистості, на які запрошувались державні діячі на рівні міністрів, закінчували урочистість в Гутнику. Зразками страв в меню тих часів були: пиріг з рибою, boeuf Strogonow, паштети по-польськи, курка по-польськи чи теж суниця з вершками. В 60-ті та 70-ті рр. організовувалися бали відомі на всю околицю, зокрема, Мисливські Бали чи Бали Головної Технічної Організації.

Сьогодні будівля є однією з найбільш цікавих прикладів стилю арт-деко, який став популярним в міжвоєнний період. Він поєднує в собі сучасність і функціональність з елегантністю і декоративністю. Готель Гутник є під реставраторською охороною, як цінний приклад модерністської архітектури другої чверті ХХ століття.

У побудованих будинках директорської колонії і колонії посадових осіб використовувалися різні функціональні рішення. Забудівля для спеціалістів, які працюють на заводах складалась, зокрема, з будинків, в яких знаходилися чотири окремі трикімнатні квартири з кладовою кімнатою, кухньою та ванною. На кожному поверсі розташовані дві квартири, кожна з яких має площу прибл. 80 м2. Ці будівлі виділяються на тлі інших в Сталовій Волі цікавим архітектурним формуванням. Передні фасади будинків покрили лоджії включені в ритм повторювальних стовпів, а симетрія фасадів формувала великі вікна (вул. Вишинського і Міцкевича). Відповідні пропорції та проектне відчуття були осягнені в елементах, які підкреслювали вертикальні напрями брил. Будівлі чиновницького мікрорайону реалізовувались в конвенції вертикального модернізму, що являє один з нечисленних прикладів рішення цього типу, збережених до сьогодні в Польщі.

Наступний пункт траси – дільниця директорської колонії, яка знаходиться на вул. Вишинського та Міцкевича. В її рамах були побудовані шість чотирикімнатних вілл-близнюків для посадових осіб, пʼять вілл для керівників відділів з пʼятьма кімнатами (вул. Вишинського) та дві – для головного директора з вісьмома кімнатами і його заступника з шістьома кімнатами (вул. Вишинського 1 і 2).

Вілли були обʼєктами розкоші, побудовані в привабливий і цікавий спосіб, розміщені відносно вулиці згідно з укладом хребта. Побудовані на основі перпендикулярностінних поздовжніх блоках, з невеликим ризалітом у фасадній частині. Кожна з вілл володіла характерним для тих років поділом на денну і нічну частини. Наприклад, перший поверх нараховував три кімнати, до якого можна ввійти з центрально розміщеного холу. Були вони зʼєднані з собою анфіладами, а з двох  них можна було перейти на терасу з садом. Інші приміщення, це: кухня, ванна та обширна службова кімната. На другий поверх можна було потрапити сходами до частини, поділеної на хол, що провадить на балкон, до трьох спалень, ванної і гардеробу. Дві з спалень володіли власною обширною терасою з виглядом на сад. Цікава архітектонічна будівля приковувала увагу різбленням на однорідній брилі, а також грою балконів. Підтіння, що опиралися на трьох стовпах, поєднували віллу з гаражем, були цінним візуальним елементом, що додавали конструкції красу та благодать.

З вул. Вишинського прямуємо в бік вул. Міцкевича, повз будівлю старого ліцею, гімназії, першої школи побудованої ще до війни,  потім проходимо вул. Офяр Катиня, на якій розташовані будівлі робочої і майстерської колоній. Будівля розташована на західній стороні від залізниці. Проект будови був закладений відповідно з положеннями, окресленими в будівництві поселень Фонду Військового Квартирування. Розташування будівлі (північ-південь) утворювало на плані, використовувані  в ті часи, лінії, що забезпечували належну вентиляцію мікрорайону і відповідне освітлення сонцем. Цікаво, що в попередніх проектах плана будівництва, південна частина садиби була розташована інакше, ніж в подальшій реалізації, в остаточному завершенні отримала також лінійковий характер.

Житлові будинки в робочому мікрорайоні мають однакову форму і стандарт. Подібні конструкції мали подібні внутрішні схеми. Одно- або двокімнатні квартири обладнані вбиральнями, умивальниками та водопровідними раковинами, а печі, що знаходились в них і кухонні стержні, виконані були з квадрателі. У підвалі було спільне душове обладнання і ванни, а в деяких будинках встановлені котли. Підлоги викладені сосновим паркетом, як в кімнатах, так і в коридорах і кухнях. Фарфорова плитка III класу використовувалися на підлогах у ваннах.

В побудованих в рамах ЦІР-у житлових будинках, незалежно від їх призначення, були вжиті заходи, щодо відповідного збереження функціональності, естетичного освітлення, опалення та вентиляції приміщень. Приглядаючись до архітектурних реалізацій можна побачити, що авторам проекту залежало на створенні практичних рішень в повсякденному житті.

Наступним пунктом на маршруті Шляху є експозиція краєзнавчого музею в Сталевій Волі, під назвою "ЦІР для майбутнього." Виставку, присвячену цій темі, виконану з ідеєю і натхненням, можна побачити на вул. Гутнічій. Вона була підготовлена до святкування 70-ї річниці Центрального Індустріального Регіону. У сучасному, привабливому вигляді показує ідею і основу ЦІР-у та її найбільш важливі досягнення. Вона нагадує також творців ЦІР і історію окремих закладів, які діяли в її рамках, з особливим акцентом на виробництво. Також міцно акцентовано увагу на містобудівній ролі ЦІР. Частина експозиції дозволяє відчути характерну атмосферу міського життя, відтворюючи вулиці 20-х і 30-х рр. На виставці представлено документальний фільм з міжвоєнного періоду і спогади будівельників ЦІР. [В даний час виставка закрита в зв'язку з реконструкцією будівлі, в якому він знаходиться].

Наступним пунктом траси є будинок давньої Дирекції Південних Закладів, а потім Гути Сталева Воля на вул. Квятковського. Будівля Південних Закладів повстала у формі прямокутника, визначеного мережею ортогональних профільованих доріг. У приміщенні виділяються  дві технологічні смуги - металургійна та механічна.

В комплексі вирізнялася адміністративна будівля Головної Дирекції, яка була візиткою архітектурного підприємства. Недалеко була побудована рецепція біля головних воріт і будинок важні. Серед будівель заводу були також ремонтна майстерня, столярня, ливарне виробництво, склад деревини і гараж. На безпечній відстані зведені резервуари для нафти. Найбільш важливими об'єктами були виробничі цехи. Поставлені  також вальцювання блях, блоків, склад сталі, дроту, блоки, сталеливарню з залізом і ломом та водонапірну вежу. На території  закладів знаходилися також гартівні, кузні, лабораторія, будинок фільтрів, підстанції, електроцентри та керат.

Використано розташовану на схід від центру забудування набережну Сан. Тут повстала насосна і біологічна станція.  Від насосної станції був проведений канал до закладів, яким постачали технічну воду, закінчений вмістилищем.

Важливим завданням було поєднання об'єктів з рештою країни. Допроваджено до них державні залізниці, а через територію заводу проходили численні внутрішні залізничні лінії, для зручності транспортування. Варто зазначити, що будівництво було заплановане з урахуванням значних запасів території, для подальшого розширення. Тим самим, інвестиція становила відкритий проект, готовий до подальшої адаптації.

Масштаб будови закладів був величезний, а реалізовані структурні і технологічні рішення - цікаві і функціональні. Комплекс був розроблений в якості єдиного, естетично-послідовного архітектурного планування.

Будівля Головного управління повстала в 1937-1938 рр., ймовірно, за проектом Яна Бітнего-Шляхти, архітектора, який працював в Сталовій Волі. Збагачений  елементами арт-деко, виділявся з архітектури будівель заводу. Будівля отримала сучасну, відповідну до естетичних канонів тих років, оправу. У подібному стилі збереглися дім Дирекції Гути і Дослідного Підприємства, а також адміністративна будівля Дирекції Механічного Закладу. Будівля Дирекції була побудована з розмахом - його кубатура становила 16 500 м3. Будинок був розроблений з великою старанністю, повʼязуючи його до стилістики помірного класичного модернізму. Структура складалась з двох призматичних корпусів з'єднаних у формі літери "L". Об'єкт характеризується експресією,  де  ефект досягається за рахунок відступу плеча будівлі, прикрашений пілястрами готового керамічного облицювання. У верхній частині акцентом став мінімалістичний годинник. Увагу привертає система фасаду вхідної зони. Тут, натхненні ренесансом аркади підтіня поверху побудовані на поверсі балконні вікна висотою у цілий поверх. Розташовані на першому поверсі вікна були оздоблені  зовнішніми оправами, з різьбленим мотивом орла. Щоб виконати цю витончену композицію, був продовжений основний корпус будівлі і покритий серією повторюваних вікон, розділених філярами, що викладені клінкерною плиткою.

Інтерʼєр будівлі також був оформлений в стилі арт-декор, елегантний і розкішний. Зал був облицьований мармуром на підлозі, стіни зроблені з гранітних плит, розділені на окремі поля хромованими смужками. Доглянуто також за декоративними капітеліями колони. Тут, окрім благородного кам'яного облицювання, можна побачити елементи, подібні до орла. Ці мотиви повторювалися в інших кімнатах та меблях, що становили інтерʼєр помешкання. Тому, щоб правильно підкреслити чарівність інтер'єру, були розроблені відповідні бра, створені на основі суміші нікелю і скла. Ці елементи були повторені на іншому поверсі будівлі, створюючи прекрасний фон для модних у ті часи трубчастих меблів. На верхніх поверхах, на які провадили викладені гранітом сходи, також задбано про якість і деталі. Представницькі приміщення, такі як зал засідань, в якому вирізнялась кесонна стеля, була відповідно викладена і оформлена. В кабінетах стояли спеціально запроектовані меблі. Інтер'єри відрізнялися обробкою найвищої якості і старанністю в деталях.

В будинку знаходилися приміщення приписані функцією і естетикою для даних членів груп і гостей. Найвищі рангом були забезпечені самим розкішним інтер'єром. На першому поверсі, окрім залу і стійки рецепції, знаходилася пошта, бухгалтерія і каса. На другому поверсі знаходилися, зокрема: кабінет керуючого директора, секретаріат, конференц-зал, кімната для телефонних дзвінків, а в частині основного корпусу – окремі відділи. Третій поверх складався з офісної частини для конструкторів і технічних служб. Архіви, склади, кухня з їдальнею і сховище були розташовані в підвалі будівлі.

Сьогодні будинок переказаний Міській Раді Сталевої Волі. Планується розмістити тут відділи, відповідальні за надання послуг інвесторам, сприяння економічному розвитку та інших одиниць ради, які не вимагають контакту з широкою громадськістю.

З вул. Квятковського прямуємо на вул. Гутнічу, до останнього пункту маршруту – наступного мікрорайону майстерсько-робітничої колонії. Тут повстало девʼять триповерхових двопідʼїздних робочих блоків (сьогодні пʼять блоків на вул. Гутнічій та чотири на вул. Попелюшки). В кожному з них виділено дванадцять квартир. Побудовано також робітничий будинок з двадцятьма квартирами (сьогодні вул. Попелюшки 25), який мав «коритажний» характер і виділявся від іншої частини будівлі видатними апсидами, посилаючись на, так звану, «морську архітектуру». Тут також був використаний мотив магазинів на першому поверсі, які використовувалися у вибудованому через вулицю Готелі № 3 з корчмою (сьогодні будинок поліції). Квартири заплановані відповідно до стандартів TOR.

З вул. Попелюшки керуємося в сторону авто- і залізничного вокзалу на вул. 1 Серпня.